2018 рік


Письменники-ювіляри на січень 2018 р.


Шандор Петёфи

(народився 1 січня 1823 — помер 31 липня 1849) — угорський поет, публіцист, революційний діяч сербського і словацького походження.

   Походить з небагатої родини. Батько, збіднілий дворянин, серб за національністю, мати - Марія Грузова, словацька селянка. Вперше до школи він пішов у віці 5 років. Саме в цьому віці він почав читати і писати, трохи пізніше віршувати, малювати, вивчати німецьку, латинську мову і угорську мову . Вже у 15 років знав 7 мов .

  В 1847 році — очолював організацію «Молода Угорщина».

    Був одним з керівників революційного повстання в Пешті (15 березня 1848) під час Революції 1848 — 1849 рр. Отримав звання офіцера революційної армії.

    Відповідно до традиційної версії біографії Петефі загинув під час битви при Шегешваром 31 липня 1849 р., в бою з козаками російської армії, очолюваної царським генералом Іваном Паскевичем. Згідно з новою версією, яка не знайшла підтвердження, був поранений, взятий в полон і таємно вивезений до Сибіру, де помер в 1849 році.

Серед творів — поема «Витязь Янош» (1844), драма «Тигриця і гієна» (1845), роман «Шнурок ката» (1846), поеми «Пішта Силай» (1846), «Шалго» (1846), «Апостол» (1848).


Шарль Перро

(*12 січня 1628 — †16 травня 1703) — французький письменник, поет і критик, основоположник жанру літературної казки. Є автором дуже популярних і всесвітньо відомих казок — «Кіт у чоботях», «Попелюшка», «Синя Борода». Більшість його казок друкуються ще й зараз, знайшли відображення у операх, балетах, фільмах та театральних виставах. Найвідомішим музичним твором на основі казки Перро став балет Петра Ілліча Чайковського «Спляча красуня».

   Шарль Перро народився в Парижі в багатій сім'ї, його батьком був відомий юрист П'єр Перро, а матір'ю Пакетт Ле Клерк. Його брат Клод Перро теж був відомий у Франції як архітектор східної частини замку Лувр, яка була побудована між 1665 і 1680 рр. Шарль навчався у найкращих школах Парижу, вивчав право, пізніше пішов на державну службу. Брав участь у створенні Академії наук, а також відновленні Академії живопису. Коли була заснована Академія словесності у 1663 році, Перро був призначений її секретарем. У 1672 році Перро одружився на 19-річній Марі Гішон, яка померла у 1678 році після народження дочки і трьох синів. Коли Жан-Батіст Кольбер, міністр та покровитель Перро помер у 1683 році, він втратив свою пенсію письменника при Академії словесності.

    У 1695 р. у віці 67 років почав писати твори для дітей. Першим твором були «Оповідання моєї матінки Гуски», що одразу ж стали популярними і започаткували новий літературний жанр — казку. Побоюючись негативної реакції критиків Шарль опублікував її під ім'ям свого наймолодшого сина — Арманкура. Наступні твори, такі як, «Кіт у чоботях», «Попелюшка», «Синя Борода» та інші стали класикою світової літератури. Письменник помер у Парижі у віці 75 років у 1703 р.


Стендаль

(справж.- Анрі Марі Бейль)

Один з видатних французьких письменників XIX століття Анрі Бейль творив під псевдонімом Фредеріка Стендаля (Стендаль - назва німецького міста, у якому народився відомий німецький мистецтвознавець XVIII століття Вінкельман).

   Стендаль народився 23 січня 1783 року в Греноблі, у родині багатого адвоката. Мати хлопчика рано померла, батько не переймався вихованням сина, довіривши його католицькому абатові Ральяну. Це призвело до того, що Стендаль зненавидів і церкву, і релігію. Таємно від свого вихователя він почав знайомитися з працями філософів-просвітників (Кабаніса, Дідро, Гольбаха). Читання, а також найбільш сильні враження і переживання дитячих років, пов'язані з Першою французькою революцією, стали визначальними моментами у формуванні світогляду майбутнього письменника. Прихильність до революційних ідеалів він зберіг на все життя. Жоден із французьких письменників XIX століття не відстоював ці ідеали з такою пристрастю і сміливістю.

   У 1797 році Стендаль вступив у Греноблі до Центральної школи, метою якої було введення в республіці державного і світського навчання замість релігійного, і озброєння молодого покоління знаннями й ідеологією буржуазної держави, що народжувалася. Тут хлопець захоплювався математикою. Після закінчення курсу його відправили до Парижа для вступу в Політехнічну школу, куди він так і не вступив. Стендаль прибув до Парижа через декілька днів після перевороту 18 брюмера, коли молодий генерал Бонапарт захопив владу і оголосив себе першим консулом. Тоді ж почалися приготування до походу в Італію. У 1800 році сімнадцятилітній Cтендаль вступив в армію Наполеона. Він прослужив у ній понад два роки, а потім подав у відставку й 1802 року повернувся до Парижа з прихованим наміром стати письменником.

    Стендаль був прихильником ідеалізації Наполеона, що відбилося і в його творчості. Але його ставлення до Наполеона, особливо після захоплення останнім престолу Франції і перетворення на імператора, було, проте, досить критичним. Деякі зауваження Стендаля свідчать про те, як добре він розумів деспотичні й узурпаторські прагнення Наполеона і яку погрозу він вбачав у ньому для справжнього духу революції.

    Стендаль брав участь у поході Наполеона в Росію в 1812 році, був у Москві, Смоленську, Могильові, зазнав жахи зимового відступу французької армії з Росії. Враження про Росію були надзвичайно сильні. Він бачив героїзм російського народу, який захищав свою батьківщину, бачив також і жорстоку сваволю самодержавства.

     Після падіння Наполеона й повернення Бурбонів у Францію Стендаль їде до Італії, лише наїздами буваючи на батьківщині. Стендаль полюбив Італію; ця країна відіграла чималу роль у формуванні поглядів письменника. Його приваблювало інтенсивне громадське життя Італії. У 1821 році відбуваються повстання карбонаріїв у ряді міст (Неаполь, Турін). Співчуття Стендаля цьому рухові дало підставу урядові звинуватити його в приналежності до повсталих і запропонувати терміново залишити австрійські володіння північної Італії.

    Перебування в Італії залишило глибокий слід у творчості Стендаля. Він із захопленням вивчав італійське мистецтво, живопис, музику. Ця країна надихнула його на цілу низку творів. Це робота з історії мистецтва "Історія живопису в Італії", "Прогулянки по Риму", новели "Італійські хроніки". Нарешті, Італія дала йому сюжет одного з найбільших його романів "Пармська обитель".

     Перебування у Франції, де правили ненависні Стендалю Бурбони, стає для нього нестерпним. Це ставлення письменника до реакції і режиму Реставрації знайшло своє вираження в його кращих романах. У 1830 році Стендаль одержав від короля Луї Пилипа призначення в Трієст консулом, але його не затвердили, як "неблагонадійного", у Трієсті. Стендаль стає консулом у папських володіннях у Чівіта Веккія. Його смілива, незалежна думка, співчуття революції і якобінцям, атеїзм, його сповнені бойового протесту твори робили однаково тяжким його перебування як в Італії, так і в себе на батьківщині.

    Стендаль почував себе хворим, проте досить часто їздив з Чівіта-Веккії до Рима. У 1841 році з ним стався перший апоплексичний удар. Йому дали відпустку, і восени він знову приїхав до Парижа, маючи намір пробути там усього кілька днів. І несподівано його звалив другий удар.

   Творчість Стендаля належить до першого етапу в розвитку французького критичного реалізму. Стендаль вносить у літературу бойовий дух і героїчні традиції нещодавньої революції. Зв'язок його з просвітителями можна спостерігати як у творчості, так і в його філософії й естетиці.

    У своєму розумінні мистецтва й ролі художника Стендаль йде далі від просвітителів і стверджує, що мистецтво за своєю природою соціальне, воно служить суспільним цілям. Це положення Стендаль перетворює на бойову зброю проти мистецтва свого часу, насамперед проти класицизму. Його мистецтвознавчі роботи були гостро публіцистичні. Однією з головних його робіт з літератури є "Расин і Шекспір" (1825).

Стендаль підкреслює, що художник тільки тоді виконує своє призначення, коли він веде за собою суспільство. Якщо художники діють поодинці, не пов'язані з масою, вони тоді - ніщо.

     Естетичні положення просвітителів Стендаль розвиває в нових історичних умовах - після Французької революції 1789-1794 років, у період революції, що знову назрівала, 1830 року. Через усі твори проходить думка про важливість історичних зрушень, які неминуче відбиваються в мистецтві. Усі його статті з мистецтва перейняті почуттям нового. З кожною новою історичною епохою змінюється поняття краси, говорить Стендаль. Те, що здавалося гарним людям XVII століття, вже не може здаватися гарним тим, хто пережив революцію 1789 року. Змінюється також і історична роль письменника. Цінність письменника, переконаний Стендаль, визначається не тим, як добре він вивчив класиків, мистецтво минулого, а тим, якою мірою він брав участь у революційних подіях, в суспільному житті свого часу. Головну помилку класицистів Стендаль вбачає в тому, що вони хочуть зберегти те мистецтво, що склалося ще задовго до революції. Новим напрямком він вважає романтизм - як нове мистецтво, що веде боротьбу з усім відсталим, відживаючим.

Ще одне важливе положення: мистецтво повинне бути правдивим. У романі "Червоне і чорне" він характеризує роман як "дзеркало, яке проносять по великій дорозі". Якщо дорога брудна, якщо на ній є калюжа, це неминуче відіб'ється в цьому дзеркалі, і дарма було б обвинувачувати дзеркало в тім, що воно відбиває точно; треба обвинувачувати дорогу, або, вірніше, доглядача дороги, в тім, що він погано порядкує на ній".

"Червоне і чорне" - це перший великий роман Стендаля вийшов у 1830 році, в рік Липневої революції. Про глибокий соціальний зміст роману свідчить уже його назва. Під "червоним", "чорним" Стендаль мав на увазі зіткнення двох сил - революції (червоне) і реакції (чорне). Епіграфом до свого роману Стендаль узяв слова Дантона: "Правда, сувора правда!".

   Події роману Стендаля відбуваються у Франції за часів доби Реставрації ("Хроніка XIX століття" - такий підзаголовок роману) з її гострими соціальними суперечностями й класовим розшаруванням. І хоча провідну роль у сюжетному плані відіграє біографія Жульєна Сореля, головного героя роману, історію життя якого авторові підказала хроніка кримінальної справи, цей твір виходить далеко за біографічні межі лише однієї дійової особи, стає романом широкого соціально-психологічного зразка, в ньому представлена майже вся Франція, столична й провінційна, не тільки аристократія і буржуазія, а й ремісники та дрібні підприємці.

Французька революція звільнила енергійних людей, які прагнуть свободи та щастя. Нова буржуазія та стара аристократія, розбещений світ і політика, боротьба релігійних напрямів стали основною темою роману. Автор знайомить читача з побутом, звичками, соціально-моральною боротьбою у французькому суспільстві того часу. Дія роману переносить нас з убогої хатини сільського теслі, де герой своєю тендітністю та хворобливістю викликає ненависть братів та батька, та й сам зневажає їх. Тому не ігри на міській площі приваблювали його, а поглинання книжок та нескінченні розмови з лікарем наполеонівської армії приносили втіху юнакові. І Жульєн, позбавлений користолюбства, сповнюється честолюбних мрій, бажання піднятися вгору, діяти, посісти вище місце в суспільстві. Знання на латині Святого письма, вихованість, приємний вигляд приводять Сореля в будинок мера Вер'єра пана де Реналя на посаду гувернера, а далі до семінарії в Безансоні. Виховання дітей пана де Реналя змінюється на честолюбні ілюзії стати першим вікарієм, єпископом і завдяки цьому потрапити у вищий світ.

    Через життя Жульєна проходить омріяний образ Наполеона, людини з низів, яка завдяки своєму розуму, сміливості стала імператором. Саме Наполеон поставив собі за мету звільнити країну від розбещених бездіяльних аристократів і відкрив дорогу талановитим, відважним, енергійним людям, які разом з ним створили нову Францію.

     Жульєн Сорель - представник покоління 20-х років XIX століття. Йому притаманні риси романтичного героя: прагнення незалежності, яскрава індивідуальність, бажання змінити свою долю. Обдарований розумовими здібностями, він ще хлопчиком відчув необхідність вирватися з цього середовища. Однак під час Реставрації зробити це не так просто: власних достоїнств для цього недостатньо. Минули часи Імперії, коли хоробрість і певні знання могли зробити із солдата генерала. У часи Реставрації необхідне шляхетне походження, щоб мати офіцерський чин. І якщо неможлива кар'єра військова, то можлива церковна. Церква відіграє провідну роль, і єпископ, навіть якщо він плебейського походження, важить більше ніж будь-який аристократичний ледар. Так виникає у Жульєна думка стати священиком, зробити церковну кар'єру і таким чином завоювати собі становище у вищому світі. Життя ставить його перед вибором: жити за законами батьків чи "пробити" собі дорогу до вищої влади, але приректи свою душу на загибель. І він робить свій вибір.

    Задача роману полягає не тільки в тому, щоб зобразити лицемірство як єдиний можливий шлях для досягнення мети. Жульєн не досягає своєї мети. І, головне, в кінці життя він уже не керується ні честолюбством, ні лицемірством. Коли він ближче пізнав людей, побачив низість довколишнього середовища, він засумнівався в цінностях того, до чого так прагнув з самої ранньої юності і що довгий час було його маренням, це перестало притягувати Жульєна. Історія цього "прозріння" і становить основну тему роману, і в цьому полягає величезна викривальна сила твору. Але розлучившись зі своїми юнацькими ілюзіями, зрозумівши убозтво своїх колишніх ідеалів, Жульєн Сорель втратив всілякий інтерес для подальшого існування. Остаточно він прозріває від свого честолюбного запаморочення вже після того, як зробив свій роковий постріл. Тільки тепер він розуміє даремність і безглуздість своїх колишніх прагнень, розуміє, що йому не потрібне те, чого він так довго добивався. Щастя з госпожею де Реналь виявляється неможливим. Його промова в суді є підсумком його життєвого розвитку. Перетворивши свою проповідь на звинувачувальний акт тому суспільству, котре посилає його на гільйотину, він заздалегідь відмовився від можливості пом'якшення вироку, від можливості спасіння, бо життя стало для нього непотрібним.

    


2017 рік

 

СІЧЕНЬ

 

3 січня  - 125 років від дня народження Джона Роналда Руела Толкієна (Толкіна) (1892-1973),  видатного англійського письменника,  класика світової літератури XX ст., одного із фундаторів жанрового різновиду фантастики - фентезі. Всесвітню славу Д. Толкієну  приніс роман "Володар Перснів" .

5 січня - 85 років від дня народження Умберто Еко (1932-2016),   італійського письменника, лінгвіста, літературного критика.

       14 cічня - 80 років від дня народження Євгена Пилиповича Гуцала (1937-1995), українського письменника.

       18 січня  - 135 років від дня народження Алена Александера Мілна (1882-1956), англійського дитячого письменника, творця Вінні Пуха.

      25 січня - 135 років від дня народження Вірджінії Вулф (1882–1941), англійської письменниці.

     27 січня - 185 років від дня народження Льюїса Керрола (Чарльза Лутвіджа Доджсона) (1832–1898), англійського письменника.

 

ЛЮТИЙ

 

1 лютого - 120 років від дня народження Євгена Филимоновича Маланюка (1897-1968), українського поета, мистецтвознавця, літературознавця.

2 лютого - 205 років від дня народження Євгена Павловича Гребінки (1812-1848), українського поета.

     7 лютого -  205 років від дня народження Чарлза Діккенса (1812–1870), англійського письменника.

    17 лютого -  105 років від дня народження Андре Нортон (1912–2005), американської письменниці-фантаста.

   26 лютого - 215 років від дня народження Віктора Гюго (1802-1885), французького письменника, поета, публіциста, громадського діяча.

   27 лютого  - 115 років від дня народження Джона Ернста  Стейнбека (1902 - 1968), американського письменника.  

  27 лютого - 210 років від дня народження Генрі Лонгфелло (1807–1882), американського поета.

БЕРЕЗЕНЬ

 

5 березня – 190 років від дня народження Глібова Леоніда Івановича, українського поета, байкаря, драматурга, театрального критика, видавця. 

    6 березня - 90 років від дня народження Габріеля Гарсіа Маркеса (1927-2014), колумбійського письменника-прозаїка, журналіста, видавця і політичного діяча.

    18 березня - 65 років від дня народження Джона Апдайка (1932-2009), американського письменника. За своє життя Апдайк отримав дві Пулітцерівські премії і безліч інших нагород. Попри те, що він вважався «інтелектуальним» письменником, його книги завжди були бестселерами.

    18 березня - 65 років від дня народження Юрія Винничука, українського письменника, поета, драматурга, перекладача, фольклориста, двічі лауреата книжкової премії  "Книга року Бі-Бі-Сі" за романи "Весняні ігри в осінніх садах"(2005) та "Танґо смерті " (2012).

КВІТЕНЬ

25 квітня – 110 років від дня народження Трублаїні (справж. – Трублаєвський) Миколи Петровича, українського письменника та журналіста (1907–1941)

ТРАВЕНЬ

13 травня - 80 років від дня народження Роджера Желязни (1937-1955), американського письменника-фантаста.

24 травня - 155 років від дня народження Михайла Стельмаха, українського письменника. 

 

ЧЕРВЕНЬ

 

19 червня - 70 років від дня народження Салмана Рушді, англійського письменника, критика, публіциста індійського походження, творця ряду всесвітньо відомих творів. 

 

 ЛИПЕНЬ

 

2 липня -  140 років від дня народження Германа Гессе (1877-1962), німецького письменника, філософа, лауреата Нобелівської премії  1946 року.

8 липня - 110 років від дня народження Олега Ольжича (справж. Олег Олександрович Кандиба) (1907-1944), українського поета

10 липня - 80 років від дня народження Валентина Борисовича Грабовького (1937- 2004), українського поета, перекладача, мистецтвознавця, журналіста.

      24 липня - 50 років від дня народження Дмитра Капранова, українського письменника, видавця, публіциста, громадського діяча.

 

СЕРПЕНЬ

 

9 серпня - 90 років від дня народження Деніела Кіза, американського письменника. Найбільш відомий твір Д. Кіза -  науково-фантастичний роман "Квіти для Елджерона".

10 серпня - 105 років від дня народження Жоржа Амаду (1912-2001), бразильського письменника.

14 серпня - 150 років від дня народження Джона Ґолсуорсі (1867–1933), англійського письменника, лауреата Нобелівської премі

24 серпня - 70 років від дня народження Пауло Коельйо (1947), бразильського письменника.

 

ВЕРЕСЕНЬ

 

11 вересня - 155 років від дня народження О. Генрі (Вільяма Сідні Портера), американського письменника. 

21 вересня - 70 років від дня народження Стівена Кінґа (1947), американського письменника

     25 вересня - 120 років від дня народження Вільяма Фолкнера (1897–1962), американського письменника

ЛИСТОПАД

 

3 листопада - 55 років від дня народження Ірен Роздобудько, української журналістки, письменниці, сценаристки, поетеси.

30 листопада - 350 років від дня народження Джонатана Свіфта (1667–1745), англійського письменника.

 

ГРУДЕНЬ

 

3 грудня - 295 років від дня народження Григорія Савича Сковороди, українського просвітителя-гуманіста, філософа, поета, педагога.